Поетична

Коли тобі сумно і в грудях щемить,
Постій і подумай хвилиночку, мить:
Життя - неповторне, в людини одне.
Впусти в серце радість- твій сум пропаде.

     Шановні відвідувачі!
Буду дуже рада, якщо  рядочки моїх віршів принесуть нам задоволення.

***

Я вірю в майбутнє твоє, Україно!

Я вірю в народ свій. І віру мою

Ніщо не зруйнує, ніхто не зламає,

Бо я  -- українка, і цим я живу.

Принизити не раз тебе хотіли,

В багно втоптати, у ярмо впрягти.

Та в тебе завжди вистачало сили

Все подолати і  вперед іти.

Ти зберегла свою пісенну мову,

Свободу виборола, волю здобула,

І, як весняна квітка, знову й знову

На радість людям щедро розцвіла.

Тож хай над тобою веселка іскриться,

Нехай негаразди підуть із життя,

І буйно пшениця нехай колоситься.

                          Я вірю, Вкраїно, в твоє майбуття!

Найріднішим !!!

Півстоліття разом, по одній стежині,

Півстоліття  разом, і рука в руці.

Біди всі здолавши, ви зростили сина

І подарували життя своїй донці.

Усього бувало на життєвій ниві,

Бо життя – не казка, а стрімка ріка.

І, на жаль, буває, що у дні щасливі

Часто потрапляє і сльоза гірка.

Та ви все здолали, все перемогли,

Онуків  діждали. Дай вам Бог снаги,

Дай вам Бог здоров’я, затишку й тепла

І щоб доля завжди доброю була.

* * *

Обпалена війною сивина...

В журбі й скорботі, ставши на коліна,

Із болем прочитав він імена

Й заплакав гірко, мов мала дитина.

Граніт холодний... Спогади живі

Про друзів, що в бою запеклім впали.

Вони, солдати вічно молоді,

До перемоги вперто крокували.

Ішли вони крізь полум’я і дим,

На кулі не звертаючи уваги,

Ішли вперед і прикладом своїм

Урок давали мужності й відваги.

Він разом з ними в розвідку ходив,

В атаку йшов за матір, за країну.

Він разом з ними вірив і любив...

Та повернувсь один на Україну.

Безсонні ночі, спогади і біль...

Душа кричить!  Її не  вгамувати:

Перед очима той останній бій,

В якому полягли його брати-солдати...

Гірка сльоза скотилася на плити...

Легенький вітер гладить сивину...

Щодня сюди він носить квіти.

А уночі він згадує війну.

ТОБІ, УКРАЇНО

Схиляюсь низько на коліна

І спрагло голос твій ловлю,

Кохана ненько Україно,

Якби ти знала, як тебе люблю.

Люблю твої ліси і переліски,

Сади вишневі і дівочий спів,

Закоханого соловейка пісню

І ключ прощальний журавлів.

Світанки ранні й тихе надвечір’я,

Спокійної ріки приємний шум

І найрідніше батьківське подвір’я

У Бездрику, поблизу Сум.

Це все моє життя. Моя країна—

Притулок і підтримка навіки.

Моя єдина, ненько Україно,

В моїй душі ти назавжди.

Куди б мене не запросила доля,

Я повернусь до тебе знов і знов

Для того, щоб засвідчити всім серцем

Палку і вірну доччину любов.

***

Я долю вибрала собі сама

І йду шляхом життєвим безупину.

Буває все: і радість, і сльоза,

Та я не гнусь. Повір мені, дитино.

Я мрію мала із самого малку:

Свої знання малечі віддавать.

Так як і ти, читала до світанку,

Для того, щоб учителькою стать.

Робота вчителя важка й відповідальна.

Та не лякайся, донечко моя.

В душі твоїй прекрасні поривання,

І їх підтримую всім серцем я.

Ти часто помічаєш мою втому

І сивину, і зморшки на чолі?

Та я скажу, що сенс життя у тому,

Щоб залишити слід свій на землі.

Вже тридцять років я працюю в школі,

З дітьми крокую по країні знань,

І вірю, що добро, посіяне сьогодні,

Назавтра проросте і розітре печаль.

Я вірю в це. Але , на жаль , буває,

Що перепони на шляху стоять,

А обійти їх сил не вистачає,

І ти не знаєш, де ті сили брать.

Хто в школі пацював, той має зрозуміти,

Як часом отой розпач допіка,

Та я не буду Господа гнівити,

Бо долю вибрала собі сама.

І я про вибір свій нітрохи не шкодую.

Дітей навчати – зміст мого життя.

Їх успіх – це для мене нагорода

І світлий промінь віри в майбуття.

***

Якось рано навесні

В мальовничому селі

Сталося велике диво:

Народилася дитина.

Стали думать і гадать,

Як же дівчинку назвать?

А промінчик сонечка

Підказав: «Це - Сонічка».

Має срібний голосок

І посмішку чарівну.

І зроста на радість всім

Дівчинка-царівна.

Де вона з¢являється –

Радість прокидається.

Де її лунає сміх –

Щастя сиплеться на всіх.

***

А матерям не страшно умирать,
Их и при жизни часто убивали:
То правду не хотели ей сказать,
То позвонить порою забывали.

То грубым словом, то недобрым взглядом...
А матери терпели и прощали ВСЁ,
И в трудную минуту были рядом...
Они ЛЮБИЛИ, забывая зло...
Ведь лишь они способны вас понять,
Принять таким, как есть, и верить снова...
Да, матетерям не страшно умирать,
Ведь жизнь свою за ВАС они отдать готовы.

***

Без води у цьому світі

Не прожити нам і дня,

Бо вона (де правду діти?)

Є основою життя.

Напуває, зберігає,

Сили кожному дає.

Про усю природу дбає,

Їй померти не дає.

Люблять воду трави й квіти,

Любить небо, любить сад.

Бережімо її, діти,

Щоб вона жила без втрат

***

Хочу, друзі, розказати

Казочку маленьку.

А щоб користь з неї взяти,

Слухайте чемненько.

Про податки і нестатки

Піде моя мова,

Має хто, які достатки –

Ось про що розмова.

У країні Держбюджет

Тихо і спокійно,

Бо Податкова несе

Службу на «відмінно».

Знає, де, який відсоток

Треба врахувати,

Щоб і школи, і лікарні

Могли працювати.

Щоб зарплату вчасно дати,

Розвивать культуру,

Всі повинні пройти

Таку процедуру:

Декларацію подати,

Всі податки заплатить.

І тоді усі ми, друзі,

Зможемо нормально жить.

Мораль казочки проста

(Треба пам’ятати):

Щоб країна розцвіла,

Всі сплатіть податки!

МАМІ

Сьогодні у мене свято,

Його не святкує ніхто:

Я їду в гості до мами

У рідне своє село.

Мене на порозі зустріне

Матусенька рідна моя.

І ласка відразу зігріє

Та, що в очах сія.

Ти вчила не коритись долі

І впевнено йти до мети.

І вогник сятої любові

В душі до кінця берегти.

Тепер і я уже мати.

Як азбуку вічно живу,

Розказую я для дитяти

Лагідну казку твою.

Не знаю, чи вистачить в мене

Стільки тепла й доброти,

 Щоб дітям своїм віддати

Те, що дала мені ти.

ТРОЯНДА

Неначе наречена

У білому вбранні,

Білесенька троянда

Всміхнулася мені.

Свої тендітні ручки

До мене простягла

І срібную обручку

З росинок подала.

Я рвать її не буду.

Нехай вона росте,

Дарує радість людям

Творіння це просте.

***

Знову біля двору

Розцвіта калина,

Пісня соловейка

В надвечір’ї лине.

Роси срібні-срібні

Падають на листя—

Це земля дарує

Квіточкам намисто.

Кришталеву тишу

Зберігають зорі.

А місяць на небі

Стоїть у дозорі.

***

                        Коли тобі уже не двадцять п’ять,

А так, скажімо, на десяток більше,

Тоді про себе хочеться сказать

Не просто так, а невеликим віршем.

А народилась я у листопаді

У мальовничому селі поблизу Сум.

Події цій були всі раді

І підняли великий шум.

З дитинства школу полюбила

І вирішила їй життя своє віддать,

А на дозвіллі, в час вечірній,

Рядки віршовані складать.